ENG Євгену Георгієву 51 рік. Багато років він працював акушером-гінекологом та завідувачем жіночої консультації в Бердянському міському пологовому будинку. А ще був і є депутатом Запорізької обласної ради. Тепер він – начмед медичного пункту батальйону 54 окремої механізованої бригади (ОМБр), а «Лелека» співпрацює з ним чи не всі роки великої війни. До війська чоловік приєднався щойно вибрався з окупації – в перші місяці повномасштабного. Поговорили з ним про перемогу, мобілізацію та активний тил.
«Хочу, щоб воювало більше депутатів»
Євген знає, що таке «обнулитися». У війську, його депутатська посада нікого не дивувала. «Тут цінується інше: чесність, порядність, готовність підставити плече, вміння йти на ризик. По цьому оцінюють людину. А є в тебе депутатська корочка чи нема – всім байдуже», – каже військовий.
На питання, як він реагує на популярне «Нехай депутати воюють», відповідає зі сміхом, що дуже погоджується з цією фразою: «Так, депутати також мають воювати. Скажу більше, мають ставати прикладом. Я знаю, як мінімум п'ятьох колег-депутатів, які також воюють. Хочу аби таких людей ставало більше».
У цілому з мобілізацією, на думку Георгієва, держава мала би діяти жорсткіше. А вже в другу чергу залучати людей до армії має якісний рекрутинг і продумана ротаційна система.
«Я думаю, що в нас дуже ліберальний підхід до мобілізації. У законодавстві занадто багато дірок, які допомагають ухилятися від армії. Розумієте, люди є. І їх багато. Навіть тут, в Україні, я вже мовчу про тих військовозобов'язаних, які виїхали за кордон. Візьмемо для прикладу хлопців 18-22 років, які зараз виїжджають: так, можливо, їм не обов’язково служити вже, але точно варто було би готуватися захищати свій дім, де б він не був. Бо світ зараз нестабільний, війна може наздогнати будь-де», – переконаний лікар.
«Мене лякає безтурботність тилу»
Євген пише багато заміток про війну та своє життя у війську під хештегом #Щоденник_лікаря. В одному з таких есе він зауважував, що хотів би бачити активнішу підтримку тилу. Зараз стверджує, що ця думка трансформувалась.
«Мене лякає, що цивільні – беззахисні, а війна все жорстокіша. Мені хочеться достукатись до людей, щоб вони не були такими легковажними. Ні, не треба зупиняти економіку. Але треба мати здоровий ґлузд. У Запоріжжя вже залітають FPV-дрони, але при цьому будується розважальний центр з басейном замість захисту та укріплень. Якщо нічого не зміниться, ще трохи, і до міста почне діставати арта», – наводить приклад Георгієв.
Лікар пояснює, що для нього активний тил – це більше оборонних підприємств і менше манікюрних салонів та кафе. Це – черги у ТЦК і усвідомлення необхідності себе захистити. Євгеній сам пережив окупацію і переконаний: з приходом російських військ ви маєте два варіанти – битись або бігти. Бо з вірогідністю 99% нічого хорошого на вас не очікує. Скажімо, в його рідному Бердянську і досі зникають люди. Усі живуть в постійному страху.
«Ви бачили відео з мобілізацією наших чоловіків в Бердянську? Ніхто не протестував, не перевертав «бусікі». Також ви могли помітити людину з автоматом. Скоріш за все вона там була не одна», – підсумовує він.
Що таке перемога?
Євгеній визнає, що ми виснажуємось. І якщо раніше велика частина суспільства називала перемогою вихід на кордони 1991 року чи бодай 23 лютого 2022 року, то тепер настрої геть інші. Як військовий, він усвідомлює всю складність ситуації. Але каже, що в питанні перемоги залишається максималістом: це знищення агресивної російської армії, здатної вести бойові дії. Хоча б тої її частини, яка перебуває на українській землі.
«Зараз ми перебуваємо в глухій обороні. У нас немає можливості атакувати та надійно захищати свої тили. Але ситуація може змінюватись. Пам'ятаєте, Трамп казав, що в нас немає карт? Все дуже залежить від розкладу. А розклад може змінюватись», – вважає лікар.
«Стратегічно необхідно розвивати НРК»
Як і більшість військових медиків, Євген Георгієв каже, що найвідчутніше погіршилася ситуація з евакуацією поранених в порівнянні з 2022 роком, оскільки через засилля ворожих дронів затримує евакуацію на години, а то й тижні.
«З'являється протидія – вже активно використовуються НРК (наземні роботизовані комплекси). Майбутнє однозначно за НРК. Висилати людей на евакуацію означає їхати за одним «трьохсотим», але повернутися можуть не всі. Ми чекаємо ніч чи туман, або прориваємось 150 км/год – але це теж не завжди можливо», — пояснює він.
Водночас за його словами, помітно покращилося централізоване забезпечення такмедом і ліками. Натомість техніка – автомобілі й засоби зв’язку, РЕБи – все ще дефіцит. Значну частину цього військовим доводиться купувати власним коштом.
«Техніка застаріла, багато що потребує ремонту. Є транспорт “військовий-військовий”, а є “військово-волонтерський”. І волонтерський за державний кошт ремонтувати не можна», – каже Євгеній.
Про повернення до цивільного життя він поки не думає: «Немає сенсу планувати, поки не завершено основну роботу. Так, я втрачаю навички акушера-гінеколога – ця спеціальність на фронті не надто потрібна. Але багато хлопців і дівчат, які тут захищають Україну, потребують медичної допомоги, а медиків не вистачає. Тому для себе я найближчим часом не бачу іншої альтернативи, ніж служити до перемоги. А вже після цього думати про повернення до цивільної медицини».