Після завершення Другої Світової світ звик, що воювати – це професія. Людина обирає її і їде кудись в далекі землі битися за щось, цінність чогось не завжди зрозуміла тим, хто військову справу як професію не обрав. 

Ми записали історії трьох матерів, чиї сини свідомо стали на захист країни та загинули молодими. Це історії про жінок, які після найболючішої втрати прийшли допомагати самі – тим, хто колись підставляв плече їхнім хлопцям або воював поруч.

До повномасштабного вторгнення Наталія Арцева викладала англійську, вела заняття з фітнесу, виховувала трьох дітей і мала невелику крамничку хенд-мейд іграшок на Etsy.

До великої війни 43-річна Олена Риж Іваненко була топ-менеджеркою ресторанного бізнесу. Зараз вона — бойова медикиня 47 ОМБр «Маґура». Зустрічаємося з нею в київському офісі Leleka Foundation/БФ Лелека-Україна. Яскрава, харизматична, гучна — дівчина розповідає про два роки на службі, Олега Сенцова та Валерія Маркуса, свій заповіт і маски для обличчя у тактичному наплічнику.

Rima — американка, яка навчає українських військових тактичної медицини та волонтерить в зоні бойових дій.  Ми запросили її до київського офісу «Лелеки» — проаналізувати начинку наших медичних наплічників і розповісти про досвід роботи з пораненими на Донеччині. 

Ярослав (Яр) Усенко — нині ветеран, у минулому — бойовий медик Третьої штурмової. Зустрічаємося з ним у київському офісі Leleka Foundation/БФ Лелека-Україна та говоримо про його шлях у війську, такмед і оптимальне наповнення медичного наплічника. 

Володимир Тихий (Симанишин) — один із тих, хто не втік від війни за кордон, а навпаки — повернувся звідти, щоб захищати Україну. 

Ще три роки тому «Дюк» працював на  торговельному флоті. Незадовго до 24 лютого 2022-го він якраз готувався до чергового рейсу, але почалась повномасштабна війна. 

Військовий має шість поранень, двічі зашивав собі ногу замість хірурга і розповідає, як навчання на стабпункті допомогло йому врятувати кулеметника із позивним «Тверезий».