ENG Начальниця медичної служби Третього армійського корпусу Вікторія Ковач, позивний «Авіценна», мріяла бути акушеркою-гінекологинею. Після медуніверситету навіть встигла закінчити інтернатуру. Але лікарській кар’єрі завадила…щучка дерниста. Ця злакова рослина опинилася в складі недоказового вітчизняного препарату, який у свій час кричуще активно просували з усіх шпарин, зокрема й топпосадовці від медицини. «Робили цілі конференції про те, що цей чудо-препарат зі спиртом лікує все! І от якось ця крапля щучки дернистої стала для мене останньою. Я зрозуміла, що не зможу толерувати таку систему», – згадує Вікторія. Так вона пішла з практичної цивільної медицини. Але вже незабаром доєдналась до реформування МОЗ, а потім і до команди топової приватної клініки. У велику війну Ковач показала себе як одна з найефективніших і найвідоміших менеджерок у медицині військовій. Тож про неї ми й говорили.
«24 лютого я одразу пішла до своїх»
24 лютого 2022 року Вікторію розбудив брат її подруги, з якою вони разом орендували квартиру. «Війна почалась», – сказав він. «Війна вже давно», – відрубала Вікторія. З власного досвіду знала, про що говорить: вперше до війська пішла ще в 2014-му. Служила бойовою медикинею «Азову» на маріупольському напрямку.
«На початку повномасштабного я жила в Києві та одразу пішла до своїх – кістяка колишніх «азовців». Спочатку ми сформувались в спроможне ТрО, потім воно переросло в підрозділ ССО «Азов-Київ». А вже восени 22-го було сформовано Третю окрему штурмову бригаду в складі Збройних Сил, де я стала начмедом бригади», – розповідає військова. Її робота стала здебільшого адміністративною: треба було швидко вивчати всю химерну структуру, що зветься військовою медициною. «Досі не вивчила», – іронічно посміхається Вікторія.
«Люди дивляться війну як кіно, не виходячи з дому»
В Третьому армійському корпусі мобілізованих після БЗВП (базової загальної військової підготовки) активно донавчають. На тактичну медицину для кожного солдата, наприклад, виділяється 40-60 годин. Це так званий «адаптаційний курс».
«Якщо ж ми кажемо про підготовку саме бойового медика – то це нашарування знань. Після адаптаційного курсу буде підготовка на рівні CLS (Combat Life Saver), потім – CMC (Combat Medic/Corpsman)», – пояснює начмедикиня. Над цим активно працює навчально-штурмова рота та координує група тактичної медицини.
Щоб зрозуміти, чому «бази» критично не вистачає, Ковач для початку рекомендує відкрити мапу повітряних тривог. «Просто подивіться, скільки годин на добу в тому чи іншому регіоні триває повітряна тривога. І люди, які саме в цей час мусили б проходити підготовку, біжать в укриття, сидять там, потім повертаються назад, їх увагу наново намагаються зібрати до купи. І це ж не тільки про медицину, а про всю підготовку. Тож уже на старті великий відсоток інформації люди втрачають суто через цю біганину», – каже Ковач.
Окремою проблемою вона вважає кількість та якість інструкторів, а також, вишенькою на торті, якість самої мобілізації. А точніше, невмотивованість тих, хто потрапляє на навчання.
На її думку, суспільство зачекалось на серйозну розмову. Розмову як із дорослими, а не з тими, хто тихенько чекає в куточку на кінець усього поганого без власних зусиль.
«Зараз ми десь так поділилися: одні дивляться «кіно» і бояться вийти з дому, інші живуть у цьому реаліті-шоу роками, втрачають здоров’я і життя. – констатує військова. – До речі, я не вважаю, що чоловіки з трьома дітьми повинні мати відстрочку від армії. І мене реально лякають ті, хто думає, що народити та виховати нову людину легше, ніж служити. Тим часом родини військових не завжди мають змогу зачати першу дитину, бо немає відпусток і ротацій. Це несправедливо».
«Магія «Трійки»
Чому в Третьому армійському корпусі все працює дещо інакше, а окремим підрозділам вдається залучати новобранців через рекрутинг, а не примус? Вікторія називає це «магією «Трійки». У неї, на відміну від злощасного препарату з щучкою, три реально діючі складові:
- умови, в яких бійці можуть навчатися в безпеці,
- адекватна комунікація інструкторів і команд,
- чіткі правила гри.
«Інструктори у нас вмотивованіші, бо знають, заради чого це все. Більшість із них уже пройшли поле бою і мають реальну повагу від тих, кого навчають. Новобранці розуміють, що навчання – не формальність, а шанс на виживання. Також їм чітко й одразу проговорюють, який функціонал на них очікує, яку роботу будуть виконувати, якщо обставини зміняться. Створюємо максимально можливі умови безпеки під час навчання, намагаємося працювати «під землею», – деталізує Вікторія.
Ковач – максимально за баланс та здоровий ґлузд. Для прикладу наводить переливання крові на догоспітальному рівні, яке «Трійка» почала практикувати однієї з перших. «Перелита кров в організмі, де не усунене джерело кровотечі, не рятує в довгостроковій перспективі. Це не панацея. Власне, панацеї не існує. Так само не існує «однієї чарівної дії» чи «однієї людини». Рятує система і послідовність правильних рішень», – переконана Вікторія.
Загалом, корпус постійно намагається створювати «своє»: те, що працює ефективніше. Наприклад, в корпусі вже є: ВЛК без черг та бюрократії, що дозволяє пораненій людині (та і не тільки пораненій, а будь-кому, хто потребує військово-лікарської експертизи) відновлюватись, а не чекати на свою чергу у військовій частині. А власний банк крові спрощує доступ до крові, логістику та координацію її отримання (з моменту створення банку крові передано 618 доз крові, в польових умовах проведено 458 трансфузій плазми).
Попри всі інновації, Вікторія вважає, що основне з-поміж політик корпуса, чого варто вчитися, – людське ставлення з боку командирів до підлеглих. Це відображається в усіх процесах, і в медицині зокрема: працює власна стоматологія, а стабпункти завжди поруч з піхотою.
«Про серце та суглоби в армії говорити не модно»
Відносно нещодавно в корпусі запустили власний аналітичний центр, який збирає важливий масив медичних даних (про посттурнікетний синдром, про використання аптечних підсумків тощо). Є низка труднощів (скажімо, брак ретроспективних даних і якісних даних від усіх підрозділів корпусу), але є так само і важливі висновки. Наприклад, час говорити про те, що на боєздатність юнітів відчутно впливають хронічні захворювання, а лікувати їх немає кому. Лікарів катастрофічно бракує армії, бо у них – бронь.
«Ще в 2024 році ми порахували, що амбулаторних хворих (не з бойовими травмами) було майже в два рази більше, ніж поранених, – каже Ковач. Це і головні болі, і болі в хребті та суглобах, високий тиск тощо. Говорити про такі хвороби не модно, бо це не героїчно. Але уявімо водія важкої техніки, який везе екіпаж, і в якого раптово стається інфаркт. Далі може статися що завгодно. І питання не «що пішло не так», «що ми з цим робимо».
«Лікарів треба розброньовувати»
На початку 2025 року уряд дозволив бронювати 100% медпрацівників державних і комунальних медзакладів. Це рішення проігнорувало потреби воюючої армії, вважає начмедикиня. «У нас зростає частка людей старшого віку з хронічними захворюваннями, нам об’єктивно потрібна більша кількість фахівців хоча б для них. Альтернатива – наявні в підрозділах фахівці працюють у два-три рази більше, а це неминуче позначається на якості роботи», – пояснює вона. На питання «що ж робити?» відповідає лаконічно – розброньовувати.
«Нещодавно я читала про випадок із молодим лікарем-анестезіологом 1993 року народження, якого ТЦК викликав для уточнення даних і затримав на час цієї перевірки. За цей період він встиг подати низку скарг та інших звернень. Я не бачу проблеми в тому, щоб у 32 роки лікар-анестезіолог долучився до армії: роботи за його фахом там більш ніж достатньо», – обурюється жінка.
«Золота година евакуації» – це брехня собі та командуванню»
Ну думку Ковач, військова медицина – це цілий ланцюг виживання. А його найслабша ланка – поле бою та очікування першого контакту саме із медиком: «Йдеться про оцей процес від моменту отримання поранення до моменту, коли перший санітарний інструктор, лікар, фельдшер, хто-небудь на медеваку подивиться на цю рану фахово».
Вона додає, що поле бою кардинально змінилось в порівнянні навіть з 2022 роком: через дрони евакуація стабільно дуже довга й складна. На своїй посаді Вікторія має можливість доносити цю гірку істину українського досвіду закордонним колегам. Проте має відчуття, що ті досі ніби в стадії заперечення.
«Вони вперто кажуть, що «золота година евакуації» має право на існування. Але це брехня і некомпетентність, якщо я буду це прописувати в плануванні! Щобільше, це брехня солдатам, що вони можуть бути евакуйовані протягом години. У відповідь на це лише чую однакове «yes, but…» (тобто «так, але…»). Завжди є це «але».
До речі, корпус активно розвиває напрямок НРК (наземні роботизовані комплекси) для евакуації поранених. За словами Ковач, іноді – це взагалі єдиний шанс на неї. «Цього року ці комплекси стали нашими «лідерами» на державному рівні і по евакуації поранених, і по виконанню логістичних задач. Це надихає, бо це опора і шанс на виконання наступних етапів лікування та порятунку солдата», – пояснює Вікторія.
«Воювати за той самий шматок пирога – погана ідея»
Окрім людей, багато що впирається і в фінансування. Навіть прогресивні та медійні бригади значною мірою покладаються на меценатів і благодійні фонди. «На військову медицину фінансування держави дуже низьке. Причину я назвати не можу, бо я її не знаю», – пояснює військова. І це породжує конкуренцію за альтернативні джерела коштів чи засобів. Сама по собі вона – стимул до розвитку. До того моменту, як спричиняє «голодні ігри».
«От є підрозділи, які конкурують за увагу волонтерів чи донорів. Чим більше з’являється підрозділів, тим жорсткішою стає конкуренція за той самий обмежений ресурс. У цій логіці потрібно не просто отримати допомогу, а запропонувати щось «унікальне»: зняти відео про отримане, історію виживання, ефектний сюжет про використання техніки. Видовищність на межі етичного стає буденною, заміщує сам сенс допомоги. Усе це дедалі більше нагадує серіал або реаліті-шоу, в якому типу рівень складності росте, і всі такі: «Ого, вони виживають». Така конкуренція не є конструктивною. Конкуренція за якість роботи – необхідна і здорова. Але конкуренція за один і той самий «шматок пирога» – ні», – переконана Вікторія.
«Вчіться накладати турнікет і розпалювати багаття»
Попри те, що важлива частина життя пройшла саме в армії, Вікторія прекрасно уявляє своє майбутнє поза нею. «У цьому житті буде будинок, фруктові дерева, кролі, бібліотека та дистанційна робота. А ще хотіла б передавати знання. Усе, що ми тут здобули – ціною надзусиль, досвіду, втрат і важких рішень, – має бути передане далі. Бо війна не закінчиться. Навіть за умов заморозки наступним поколінням доведеться воювати з Росією. Їм критично важливо не повторювати наших помилок», – каже вона.
«Не повторювати помилок» – це мати тотально підготовлене до оборони населення. «Зараз ми точно не готові. В першу чергу, морально», – констатує Ковач. Тому й закликає максимально вкладатися в навчання себе і своїх дітей. І це не лише про академічну освіту. Це про вміння розвести багаття, заправити генератор, накласти турнікет, скооперуватися із сусідами.