ENG Новина про корупційний скандал та записи НАБУ наздогнала легендарну медикиню Юлію «Кубу» Сідорову дорогою в Брюссель. Там, 11 листопада, після показу кіно «Куба та Аляска», вона та її посестра мали можливість виступити перед Європарламентом.
«Я відкриваю стрічку новин, читаю і розумію, що після цього мені треба мотивувати європейців підтримувати Україну. І ще мотивувати себе. Дуже важко в такі моменти», – каже вона.
Вже майже півтора роки як Юлія наголошує о необхідності впровадження НРК (наземних роботизованих комплексів) для евакуації поранених. Наразі вона створює підрозділ який буде займатися цими задачами. Офіційно військова – т.в.о. начальника медичного пункту батальйону безпілотних систем 39-ї окремої бригади берегової оборони 30-го корпусу морської піхоти.
«Ми з рухом VETERANKA понад рік збирали гроші на цей проект. Справи пішли жвавіше після виходу кіно (документальний фільм «Куба та Аляска» вже здобув нагороди на Брюссельському, Римському та Шотландському кінофестивалях – прим.авт.). Так, НРК можуть дуже швидко знищити, але їх потрібно доопрацьовувати, удосконалювати, щоб розпочався процес масового застосування.
Коли я побачила на відео від антикорупційних органів ці пачки грошей, подумала: це ж скільки НРК? Скільки турнікетів? Скільки життів? І оце про «марну трату грошей» щодо захисних споруд теж врізається в голову. Ти хочеш взяти себе в руки, нагадати собі, заради чого працюєш. Але все одно думаєш: WTF?», – ділиться військова.
Ми також поговорили з «Кубою» про вдячність цивільних, мобілізацію, жінок у війську та мрії після війни.
«Спокій лякав мене сильніше за бомби»
Дизайнерка одягу в цивільному житті, Юлія пішла захищати Україну ще у 2014 році – коли далеко не всі громадяни розуміли масштаб загрози від РФ. Тепер цей масштаб не усвідомлюють країни НАТО – бо вважають, як і багато українців у свій час, нашу війну «локальним конфліктом». Цю думку вона намагалась донести європейцям під час свого виступу в Брюсселі.
«Коли я приїжджала з фронту в мирні українські міста, спокій лякав мене сильніше за бомби. Наші люди не розуміли й не були готові до того, що очікувало їх в майбутньому. Це був той самий спокій, який не дозволив багатьом підготуватись до повномасштабного вторгнення. Тепер, я бачу той самий спокій в Європі. Не повторюйте наших помилок», – заявила військова у своїй промові.
Сідорова під час короткої поїздки з фронту до Бельгії також дала інтерв’ю EuroNews, яке було перекладене 13-ма мовами світу. Основним питанням, що хвилює європейських журналістів, було «Чи піде Путін далі?».
«Це серійний вбивця. І поки його не зупинять, він сам теж не зупиниться. Тому так, я вважаю, що країни НАТО під загрозою в разі нашого падіння. Тоді й українці будуть воювати в лавах російської армії. Ми вже бачимо примусову мобілізацію наших людей і мілітаризоване пропагандистьке виховання наших дітей на окупованих росіянами територіях, – переконана медикиня. – Вже є навіть плани депортації до Сибіру, для розвитку регіону. Але українці й далі бояться ТЦК», – підсумовує вона.
«Я не відчуваю вдячності суспільства»
На 11-му році війни, вважає «Куба», ставлення до військових із боку цивільних лише погіршується. Вона пояснює це тим, що більше вочевидь не достатньо ставити воїнам сердечка в соцмережах і навіть донатити, а потрібно самим йти в армію.
«У 2022-му, коли людей було ще достатньо, всі казали: «Як буде потреба – я піду!». І от потреба вже точно є. Але замість підтримки й добровольців ми отримуємо звинувачення та знецінення: не такі військові, не так воюють, той в штабі, той в тилу, той надто часто пише в інтернеті», – стенає плечима дівчина.
Юлія впевнена, що при правильному підході влади та суспільства, військові могли б мати якщо не чіткі терміни служби, то хоча б більше прав та відпочинку.
«Якби процес мобілізації налагодився, то бійці могли б мати адекватний відпочинок. Наприклад, три місяці на рік. А ще критично необхідно збільшувати зарплатні виплати військовим», – каже вона. І згадує: коли я служила як інструкторка з тактичної медицини з листопада 2024 по серпень 2025 , отримувала 20 000 гривень на місяць. Цього бракувало на життя, тому навіть повлазила у борги. «І нікого не хвилювало, що до цього ти 2 роки евакуйовувала поранених під вогнем».
«Жіноча мобілізація – це нормально. Будь-яка людина повинна захищати свою державу»
На думку Юлії, у війську людьми не варто перебирати за критерієм статі.
«Армія – це великий організм, та й війна стає все технологічнішою. Тож оце «хотів би я подивитись, як вона 120-ту міну буде закидати» глибоко не актуальне. Зараз, наприклад, війна дронів, а дрібна моторика в жінок краща. Тож тепер я хочу подивитись, як чоловік працює з дроном, коли має великі пальці», – сміється вона.
Підсумовує, що порівняно з 2014 роком багато що «гендерно» змінилось на краще. «Скажімо, в часи АТО жінок не призначали на бойові посади. Тобто, жінка могла бути снайперкою, а на папері – кухарем», – згадує сержантка. Вона пишається тим, що причетна до жіночого ветеранського руху VETERANKA, який відчутно доклався до таких позитивних змін.
Занадто багато важливих рішень для порятунку людей йдуть знизу вверх
Сідорова переконана, що якісний і швидкий бензиновий НРК із броньованою капсулою, розроблений Першим окремим медичним батальйоном, наразі має всі шанси розв'язати катастрофічні проблеми з евакуацією поранених. За умови, якщо на всю цю історію системно зверне увагу держава.
«Якщо колись медики могли під'їжджати на 500 метрів до нульової позиції, то тепер ця відстань становить 15 кілометрів. Тож НРК потрібно дуже багато, хоч напрямок ще порівняно «сирий» і активно розвивається. Наприклад, комплекс, з яким я починаю працюю, – така собі труна на коліщатках. Але краще виїхати живим в такій, ніж потрапити в справжню», – іронізує військова.
«У нас держава часто працює так, що всі інновації та технології приходять не зверху вниз, а навпаки – знизу вгору. Якщо ти дуже наполегливий, прагнеш змін і вкладаєш у це максимум зусиль, показуєш на практиці, як класно щось може працювати, – це помічають. І, можливо, хтось «нагорі» теж зверне увагу. Тоді зміни стануть системними. Але, можливо, цього і не станеться», – міркує «Куба».
Попри війну, Юлія не покидає власну справу: розробила бренд одягу та навіть представила колекцію в Парижі. Але поки війна для неї – на першому місці. «Навіть якби я могла піти з війська, напевно, цього не зробила б», – додає вона.